35 років тому над нашою Батьківщиною спалахнула Зірка Полині…і життя на квітучій благодійній українській землі розділилось на “до” та “після”….
Сьогодні, через 35 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС можна говорити багато: про неточність у розрахунках і помилки в будівництві та експлуатації, про статистику загиблих, захворівших, відселених і тих, хто повернувся в 30-кілометрову зону, про кількість шкідливих радіоактивних викидів в атмосферу, воду та грунт і про мільярди грошей (рублів, доларів, гривень), які витратили на ліквідацію наслідків та будівництво саркофагу…
Можна говорити багато!
І ці слова будуть однаково правильними і однаково болючими для тих, для кого Чорнобиль – це не просто слово, не лише точка на карті, для кого Чорнобиль – це точка неповернення і точка болю десь там у душі…
Фото одного з найрозвиненіших і найпафосніших міст колишнього СРСР 1980-х років вражають. Молоде, квітуче, світле. Найкраща інфраструктура і досягнення техніки, свій яхт-клуб, двох поверхові квартири, індивідуальні палати в лікарні, валютні магазини….і все по вищому розряду!
Реальність Прип’яті сьогодні – місто-привид, де серед колишнього шику росте справжній ліс, де в будинках колись в поспіху залишені речі, де посеред центральної площі вільно пробігає злякана дика косуля, а десь на окраїні можна зустріти вовків і справжню червонокнижну рись…
Місто Чорнобиль колись – це потужний районний центр на північ від Києва, який мав можливість стати розвиненим промислово-енергетичним центром України.
Місто Чорнобиль сьогодні – це декілька жилих будинків, пожежна частина і довга алея з назвою 99 населених пунктів (місечок, сіл, селищ) України і Білорусії, жителі яких на десятиріччя покинули свої домівки…
Чорнобильська АЕС тоді – це гордість і ноу-хау у ядерній енергетиці.
Чорнобильська АЕС сьогодні – це ядерний могильник, який тримає в напруженні не лише Україну, але й цілий світ…
І над усім цим – це люди! Пожежники, які першими кинулись в ядерне пекло і своїм життям врятували кожного з нас. Це лікарі, які приймали людей з променевою хворобою і були свідками їх болісної смерті. Це десятки тисяч переселенців. Це ті ненароджені діти, життя яких закінчилось ще до початку. Це ті сьогодні бабусі і дідусі, які всупереч закону і голосу розуму, повернулись в зону відчуження…
Тож, варто знати свою історію, хай якою гіркою вона б і не була.
Варто зрозуміти, що вінцем творіння є Природа, яка за 35 минувших років відроджується і оживає, а людина, яка до неї така невдячна і жорстока може піти у вічність так швидко і безповоротно.
Варто усвідомити свої помилки і почати їх виправляти поки Людина має ще час…

26 квітня 2021 року учні та вчителі провели уроки, присвячені пам’яті тієї страшної аварії, адже пам’ять про важкі події в житті кожного народу потрібна живим для того, щоб жити, щоб відвертати страшні трагедії в минулому і уникати жахливих помилок в майбутньому!