Ми створені для спілкування. Шукаємо його скрізь, кожен по-своєму:

 сплачуючи чималі гроші операторам зв’язку, допізна сидячи на кухні з

друзями, проводячи години в інтернеті. А ще спілкування можна подарувати.

Подарувати його нашим дітям і назвати „Квест”.

       Незвичайне слово? Нічого дивного – адже все й починалося досить

нетрадиційно: голова батьківського комітету Кічук М.В. на зборах у сьомому

класі запропонувала зібратися разом з дітьми й  провести гру „Квест”.

Класний керівник і батьки довго не розходилися, складачи план  маршруту й

обговорюючи завдання. Напередодні гри – зустріч батьків  у

Шевченківському парку,  щоб у „природних умовах” з’ясувати останні деталі.

 

          А в неділю зранку – кава й бутерброди нашвидкоруч – зібралися

у Шевченківському парку разом з дітьми, класним керівником. 

І за 10 хвилин семикласники вже бігли парком,  розгадуючи

символи й виконуючи завдання, дивуючи своїх батьків

азартом та кмітливістю. І все – швидше, швидше аби бути першими!

І перші були! І ті хто прийшли останніми, теж не дуже переймалися:

призи отримав кожен.

 

                 А потім була піцерія. Емоції, враження, сміх, відчуття єдності з однолітками

        (згуртувалися за одним столом) і водночас незалежності від

        батьків (он вони сидять в сусідній залі – теж, здається, задоволені).

        І справді – важко було сказати, хто більше був щасливий: 

        діти 12-13 років, що відчували себе дорослими й відповідальними

        або їх батьки,  що тієї сонячної неділі тішилися, як діти,

        щиро і безпосередньо. Але це не важливо. Головне, що саме 

        таке спілкування робить нас щасливішими і дає чудову нагоду пишатися

        один одним.